Коверда Євдокія

Євдокія Григорівна Коверда жила в місті Пирятин, Полтавської області. Під час нацистської окупації чоловік її був на фронті, і вона залишилась вдвох зі своїм чотирирічним сином Миколою.

Серед знайомих Євдокії була Марія Букіна, котра працювала продавцем у хлібному магазині. У Букіної також був маленький син – Володимир, и жінки часто розповідали одна одній про своїх дітей. Після нацистської окупації, у другій половині вересня 1941 року, євреї Пирятина почали піддаватися переслідуванням, незабаром їх насильно переселили до гетто, створеного на вулицях Гоголя, Набережна і Радянська. Марія Букіна з сином також опинились у цьому гетто.

Страшного дня 6 квітня 1942 року почалось масове знищення в’язнів гетто: євреїв партіями виводили за межі міста у місце, котре називали Пироговою Левадою, де розстрілювали на краю величезного рову. Партія, у котрій опинились Марія Букіна та її син, була пригнана на місце ввечері, коли вже стемніло, тому німці і поліції вирішили залишити приречених живими до ранку.

На світанку Євдокія Коверда вирушила до лісу збирати дрова та хмиз і раптом почула плач і крики, що лунали з Пирогової Левади. Підійшовши ближче, вона жахнулася, побачивши нещасних людей, котрі знали, що жити їм залишилось зовсім небагато. Озброєні охоронці грубо закричали на Євдокію Георгіївну, намагаючись відігнати її від ще незасипаної ями з тілами вбитих. Раптом серед натовпу вона помітила Марію Букіну з сином на руках. Погляди обох жінок зустрілися, і вони без жодного слова зрозуміли одна одну. Кинувши дрова, Євдокія Григорівна звернулась до одного з охоронців, благаючи відпустити її сестру, яка, ніби-то, знаходиться серед євреїв помилково. Але охоронець не хотів нічого слухати, відштовхував Євдокію, погрожуючи розстріляти її разом з євреями, якщо та не піде. Марія, спостерігаючи за тим, що відбувалось зі сторони, прокричала до неї: «Прощавай, Дуню, ми вже не побачимось, йди додому, а то й тебе розстріляють». Та Євдокія Григорівна не пішла. Голосно плачучи, вона підійшла до німця, що стояв неподалік, намагаючись жестами пояснити йому, в чому справа. Німец уважно подивився на неї і … повірив! За його наказом Марію Букіну разом з сином вивели з оточення. Все ще не вірячи своїй удачі, вони дійшли до дому Коверди в Пирятині.

Спочатку Євдокія Григорівна сховала врятованих під піч, коли стало тепліше – перевела на горище, влітку облаштувала їм місце в сараї. Через деякий час найближчі сусіди дізнались про те, що у неї ховається єврейка з сином. Ніхто не видав її владі, хоча всі засуджували вчинок Євдокії, кажучи, що тільки божевільна може так ризикувати собою і своєю дитиною.

До звільнення міста 18 вересня 1943 року рятівниця та врятована пережили багато небезпечних ситуацій. Одного разу два німця, у пошуках яєць, вдерлись до сараю, в якому в цей час знаходились Марія з сином. Іншого разу маленький Володя захворів на малярію і тільки дивом не помер та нікого не заразив.

Після війни жінки зберегли свою дружбу на багато років, як і їх  сини. Євдокія Георгівна завжди трохи соромилась, коли у її присутності хтось згадував про врятування нею євреїв. Сама вона не вважала, що зробила щось особливе: просто не могла вчинити інакше.

  • Врятований Володимир Пляцковський зі своїми онуками