Кириченко Ганна

Ганна Кириченко мешкала з двома доньками в Кременчуці, Полтавської Області. Німецька армія захопила місто 8 вересня 1941 року. Наприкінці того ж місяця у місті було організовано табір для радянських військовополонених під назвою «Шталаг 346». Дієздатні в’язні мали працювати на примусових роботах у місті та за його межами.

Одним із в’язнів був Петро Коганзон. Петро був євреєм, але, потрапивши до полону, він зміг зберегти своє справжнє походження у таємниці. Почавши роботу, Петро познайомився з Ганною Кириченко, яка співчувала йому та приносила їжу, ліки й зимній одяг.

У квітні 1942 року Кириченко допомогла Коганзону втекти з табору та сховала його у себе вдома. Через деякий час вона з’єднала його з підпільною групою, котра діяла в Крменчуці.

Підпільники забезпечили Коганзона документами на українське ім’я, завдяки чому він отримав можливість не ховатися і приймати участь у підпільній діяльності.

Проте, незважаючи на вигадане ім’я, Петро не відчував себе у безпеці, і влітку 1942 року він покинув Кременчук і вирушив на схід з метою перетнути лінію фронту і приєднатися до частин Червоної Армії.

Разом з Коганзоном в дорогу вирушила Груня Штабницька. Груня була єврейкою, а її чоловік – українцем, і до втечі з Кременчука вона ховалася у свекрухи. Разом вони пройшли пішки більше 100 кілометрів, доки не дістались Полтави, поруч з якою тоді проходила лінія фронту.

У Полтаві, за порадою одного з підпільників, вони звернулися до Валентини Захарченко, і та надала притулок Груні і Петру, незважаючи на те, що Валентина та її чоловік Микола знали, що втікачі – євреї.

Пробувши кілька тижнів у Полтаві і усвідомивши, що лінію фронту їм перетнути не вдасться, Петро і Груня вирішили повернутися до Кременчука.

До самого звільнення 29 вересня 1943 року вони продовжували жити в Кременчуці під вигаданими іменами.

Після війни Коганзон залишився у теплих відносинах зі своїми рятівниками і продовжив спілкування з ними навіть після свого від’їзду до Сполучених Штатів у 1990 роках. Доля Штабницької невідома.