Галіч Андрій

Андрій і Катерина Галіч жили в селі Червоні Пологи (Лубенський район). Андрій був агрономом у колгоспі, його дружина дбала про їх трьох дітей і працювала кравчинею.

Незабаром після окупації області (вересень 1941-го року), Андрій помітив двох жінок, які разом з чотирма маленькими дітьми, прямували в місто Ромодан. Матері просили перехожих про допомогу, Андрій був одним із тих, до кого вони звернулись з проханням надати тимчасове помешкання. Андрій не міг без болю дивитись на жінок і дітей, чий плачевний стан було видно неозброєним оком, і запросив їх до себе додому. По дорозі вони розповіли Андрію свою історію. Бетя Добровенська зі своїм чотирирічним Борисом і однорічною дочкою Оленою та Лариса Маркусова зі своїм п’ятирічним сином Сашком та дев’ятирічної дочкою Клавою втікали від німців на схід. Але коли поїзд, на якому вони їхали, прибув в Ромодан, село вже було окуповано німцями. З цієї причини вони вирішили не повертатися додому, оскільки дізналися, що німці переслідують євреїв. Вони також дізналися про те, що ніхто не поспішав допомагати євреям. Вночі обидві матері з дітьми дібрались до будинку Галічів у Червоних Пологах, і ніхто з мешканців села не помітив їх. Бетя і Лариса оселились в окремій кімнаті, а їх діти спали разом з дітьми Галічів у кімнаті, яка опалювалась пічкою. Єврейські втікачі не наважувались виходити з дому.

Проте, не зважаючи на всю обережність, по селу поповзли чутки про дивних гостей агронома, і незабаром Галіча відвідав місцевий староста. Він не видав їх окупаційній владі, але в обмін на мовчання обклав Галічів «десятиною», яку ті повинні були виплатити йому сільськогосподарською продукцією або роботами. Улітку 1942 року Катерина Галіч запросила до себе додому священника з Ромодана і попросила охрестити шістьох євреїв та видати їм свідоцтво про хрещення. З цими свідоцтвами Лариса і Бетя почували себе набагато спокійніше. Вони почали виходити з дому і допомагати своїм рятівникам працювати на городі й у дворі, а пізніше почали навіть виходити на роботи в колгоспні поля. Вони переселились у покинуту господарями хату, розташовану поруч з будинком Галічів. З часом різниця між ними і сільськими жінками стала непомітною – вони почали одягатися в селянську одежу, вкривали голови великими хустками, змінилась навіть їх мова. Катерина навчила їх поводитись відповідно місцевих звичаїв, християнським молитвам, хоч сама і не була глибоко віруючою.

Одного разу всіх їх забрали в місцеве відділення поліції на допит (хтось із сусідів доніс на них). Андрій вирушив сам до поліцейської дільниці, заплатив хабар, і про все це забули.

Після війни врятовані євреї продовжували підтримувати тісні стосунки зі своїми рятівниками. В кінці 40-х Андрій Галіч був несправедливо звинувачений в розкраданні колгоспного майна і висланий до Сибіру. У цей важкий для його родини час Лариса і Бетя багато допомагали своїй рятівниці і її дітям. Після багатьох років Борис і Олена Добровенські іммігрували до Ізраїлю, і завдяки їм Яд Вашему стала відома ця історія.

  • Борис Добровольський з донькою.